З. А. Игина. Мизансцена в оригинале и адаптации: нарративная организация события в его внутреннем символизме. Статья посвящена изучению мизансцены как способа нарративной организации события в рассказе Nunc dimittis и его одноименной экранизации. Событие в совокупности конкретных инцидентов интерпретируется как динамичная и пронизывающая весь нарратив конфронтация реального и неизведанного. Реальная сторона представлена фигурой молодого преступника, неизведанное воплощено женщиной-вампиром и ее смертным слугой. Литературный первоисточник сопоставлен с экранизацией с точки зрения интермедиального паттерна аутентичной ретрансляции. Паттерн предполагает детальное воспроизведение оригинального события с некоторыми незначительными отступлениями в инцидентах. В статье продемонстрирована ретрансляция по типу оригинал (литературный первоисточник) – транспонент (экранизация), где последний является результатом экстракомпозиционной реинтерпретации. Адаптации, независимо от количества, вместе с оригиналом представляют собой единую матрицу. И литературные, и кино-инциденты в составе события нарратива Nunc dimittis разрешаются тремя мизансценами. Мизансцена определяется как совокупность элементов, необходимых для реализации события. Мизансцены обозначены как закрытая (с неизменным набором персонажей), сквозная (с центрированием одного персонажа, который приходит и уходит) и открытая для приходящих и уходящих персонажей. Незначительные различия между оригиналом и транспонентом касаются символического наполнения их имен и действий, не меняющих, но обогащающих идею нарратива.

Ключевые слова: адаптация, мизансцена, оригинал, ретрансляция, транспонент.

З. О. Ігіна. Мізансцена в оригіналі й адаптації: наративна організація події в її внутрішньому символізмі. Статтю присвячено вивченню мізансцени як способу наративної організації події в оповіданні Т. Лі Nunc dimittis та його однойменній екранізації. Подія у сукупності конкретних інцидентів тлумачиться як зміна станів, що пронизує весь наратив у втіленні конфронтації реального з незвіданим. Представник з боку реального в аналізованому наративі – молодий злочинець, незвідане репрезентоване жінкою-вампіром та її слугою. Літературне першоджерело співставлене з екранізацією з позиції автентичної ретрансляції, що передбачає відтворення оригінальної події в деталях, але з деякими незначними відступами у кожному інциденті. У статті продемонстровано ретрансляцію за патерном оригінал – транспонент, де оригінал – це літературне першоджерело, підґрунтя для створення транспонентів шляхом утілення екстракомпозиційної реінтерпретації. Аналіз здійснено на підставі співставлення оригіналу з єдиним на сьогодні транспонентом. Усі адаптації, незалежно від кількості, складають разом з оригіналом єдину матрицю. І літературні, і кіно-інциденти, що складають подію наративу Nunc dimittis, організовані через три мізансцени. Мізансцена при цьому тлумачиться як усі елементи, необхідні для втілення події. Запропоновані типи мізансцен налічують закритий, наскрізний та відкритий. Персонажі не покидають закритої мізансцени протягом її тривання, у наскрізній мізансцені дія розгортається навколо одного з персонажів, який з’являється на початку й зникає в кінці, відкрита мізансцена, відповідно, відкрита як ззовні (він може прийти), так і зсередини (може піти) для будь-якого залученого персонажа. Незначні відмінності між оригіналом і транспонентом стосуються символічного наповнення їхніх імен та дій, котрі не змінюють, проте розвивають ідею наративу.

Ключові слова: адаптація, мізансцена, оригінал, ретрансляція, транспонент.

Zoia Ihina. Mise en scène in the original and adaptation: Narrative organisation of the event in its internal symbolism. This article explores narrative organisation of the event in the literary story Nunc dimittis by T. Lee and the screen version of the same name. The event in its entirety of concrete episodes is a change of states with the known and the unknown confronting each other throughout the whole narrative. The character of the known side is a young criminal, while a female vampire and her servant stand for the unknown. The literary story and its screen version (the filmic narrative) are brought to comparison in terms of the authentic retranslation that reproduces the original event in another (cinematic) medium in detail, but with minor fluctuations seen in each episode separately. In the article, the mode of retranslation is shown according to the pattern the original—a transponent, where the original is the initial, primary work, and transponents are the products of intermedial, or extracompositional reinterpretation (in this article the only existing screen version is at issue). All adaptations, notwithstanding their number, make up the matrix of a certain narrative together with the original. The literary as well as the filmic episodes of Nunc dimittis resolve into three types of mise en scène where the latter term is defined as the elements that make up the event. The types suggested include the enclosed mise en scène keeping all the participants inside up to its end; the pass-through mise en scène that adheres to one of the characters who is in and out; the open mise en scène where the characters take turns in coming and going. Minor differences between the original and its transponent concern the symbolic load on the names of characters and their actions, which do not change, but rather amplify the original message of the story.

Keywords: adaptation, mise en scène, original, retranslation, transponent.